Калємі Олена Володимирівна

Життєве кредо: "В житті можна досягнути всього, чого захотів і в що повірив"

Педагогічне кредо: "Щастя не в тому, щоб робити завжди що хочеш, а в тому, щоб хотіти того, що робиш"

Недитячі запитання:

 як говорити з дитиною про війну та її наслідки.

Триває вторгнення Росії в Україну. Мільйони українців переховуються у бомбосховищах. Як говорити з дітьми про війну? Яких правил слід дотримуватися та чого точно не можна робити? Поради дає дитячий психолог Маріанна Новаковська, передає Освіторія.

Дати дитині відчуття безпеки.

Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють – отримають відповідь.

Терпляче відповідати на ті самі питання знову.

Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія хоробро і професійно нас захищає.

Давати тілесний контакт.

У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом вовтузитися, будувати халабуди.

Підготуватися до розмови.

Бути готовим, що коли в інформаційному полі тема існує – діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати “заспокойся”, а дати правдиву відповідь відповідно до віку.

Проговорювати рутинні речі.

Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку – адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.

На небезпечній території повторювати план дій.

Нині вся Україна зазнає атак ворожих російських військ. Тому важливо говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, під час пожежі, чого робити не можна.

Показати згуртованість солдат.

Коли діти молодшого віку запитують щодо солдат, які гинуть на війні, вони опосередковано питають: “Чи я в безпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?” Тоді доречно пояснити: “Солдати – люди, для яких це робота. Вони нас захищають. Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному”. Тобто дати відчуття згуртованості й спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях – треба дати розуміння, що він там не сам, поруч з ним є той, хто про нього може подбати. Такий образ є терапевтичним і підтримувальним для дітей будь-якого віку.

Дозволити почуття.

Відповідь “не хвилюйся” не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: “Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся”. Показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс – дати глину, помалювати, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття.

Не закріпити негативні реакції.

Є небезпека закріпити негативні патерни поведінки для певного психоемоційного стану. Наприклад: коли тривожно — батьки починають агресувати. Дорослі можуть самі потрапити в цю воронку почуттів і поділитися цим з дитиною. І надалі вона саме так реагуватиме на тривогу – агресією. Тому слід бути свідомим свого стану і намагатися контролювати свої реакції.

Емоційний стан важливіший за слова.

Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним – для дитини це найважливіше.

Грати.

Коли є ознаки, що дитину щось налякало, вразило – з дошкільнятами і дітьми молодшого шкільного віку треба грати. Лімбічний мозок теж займається програванням страху. Грати слід так, як дитина сама поведе, не потрібно нічого нав’язувати чи пропонувати. Треба асистувати, супроводжувати в цьому процесі, ніяк не вести. Діти добре самотерапевтуються через гру.

Слухати дитину уважно.

Треба бути поряд з дитиною, слухати її. Особливо це потрібно підліткам, хоча іноді здається навпаки. Їм важливо знати, що ваша увага з ними, ви не у смартфоні, а дивитесь очі в очі. Цей контакт є запрошенням до діалогу: “Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч і підтримаю”.

Говорити про те, як дитина може підтримати близьких у небезпеці.

Якщо рідні дитини перебувають у найбільш небезпечних районах бойових дій, варто розповідати, що вони роблять, змальовувати картинку, що відбувається. Проговорювати прості, лаконічні механізми, як можна підтримати одне одного і тих, хто в небезпеці, — поговорити з ними телефоном або написати в месенджер, якщо це можливо, заспокоїти, розповісти про себе.

Називати речі своїми іменами.

Не можна говорити про загиблих, що вони “заснули”, “пішли”, бо це може нав’язати страх, що спати – означає померти. Треба казати як є – людина померла, якщо дитина про це питає.

Говорячи про смерть, повертати в точку безпеки

Діти розуміють, що життя кінечне. Із 4-5 років вони починають ставити ці запитання, це вікова норма. Відповідати слід залежно від того, у що родина вірить — що відбувається з душею. Говорячи з дітьми про смерть, важливо повертати їх у точку безпеки. Завжди закінчувати цю розмову словами: “Ти тут у безпеці, і я у безпеці, ми будемо жити довго. Ми знаємо, що робити, щоб подбати про себе”. У дорослих можуть бути свої страхи, але дитині треба дати відчуття: “Я все контролюю, я велика як скеля мама, і ти в безпеці”.

У разі втрати близької людини дитина має спертися на стабільного дорослого

Якщо загинув хтось із близьких — важливо, щоб з дитиною залишався хтось більш-менш стабільний. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її дитячий світ не розвалився повністю. Зрозуміло, що втрата когось із близьких — це трагедія, і тому потрібен хтось, на кого дитина може спертися. Бо спертися сама на себе вона не здатна. Потрібно горювати, плакати, дозволяти і не зупиняти ці прояви, згадувати, говорити стільки, скільки їй потрібно. Багато обіймати. Згадувати весь рід, тих, хто метафорично стоїть за нами, ніби янголи-охоронці. Розповідати, що роблять ті, хто зараз із дитиною, щоб зміцнювати безпеку і родинні зв’язки. Спираючись на цю умовну стабільність дорослого поруч, дитина може вийти і без допомоги психолога.

Як визначити готовність до навчання?

Індивідуальна бесіда. Запитання до дитини: Яке твоє ім'я і прізвище? У якому місті живеш? Яка твоя домашня адреса? Як називається країна, де ми живемо?  Яке головне місто нашої країни? її столиця? Які інші міста нашої країни ти  знаєш? Чим ти найбільше любиш займатися в дитячому садку? А вдома? Чи хочеш восени піти до школи? Чому? Де тобі здається цікавіше - у школі чи в дитячому садку? Чому ти так вважаєш?

  Виявлення системності знань. Запитати, яких дитина знає тварин; які рослини; транспортні засоби. Якщо вона назве багато об'єктів, відразу ж класифікуючи їх („Тварини бувають дикі і свійські. Дикі - це вовк, ведмідь, лисиця... Свійські тварини - корова, кінь, собака..."), - це свідчить про високий рівень системності знань. Середній рівень: об'єктів називатиметься багато, але без класифікації їх, або ж приналежність до певного класу зазначатиметься лише подеколи. Низький: дитина знає мало об'єктів і не класифікує їх без допомоги.

Визначення рівня обізнаності з навколишнім

Запитання: Які свята відзначає наш народ? Які ти знаєш пори року? Де працюють люди? Хто працює в колгоспах? Що роблять? Де працюють твої тато і мама? Чим вони зайняті на роботі? Яка професія у бабусі (дідуся)?

Виявлення знань про відношення, зв'язки

Я почну називати місяці, а ти продовжуй "липень, серпень ..."; „Назви по порядку дні тижня"; „З чого випікають хліб? Звідки береться борошно? |Звідки береться зерно?"; „Яка пора року іноді може здатися схожою на іншу? Чим?"

    Тут можна визначити: 1) дитина має чіткі уявлення, вільно висловлюється; 2) має відповідні уявлення, але скупо передає їх словами; 3) уявлення одиночні, розрізнені, мова бідна.

Математичні завдання

1. „Хто твої сусіди за столом, коли ти їси? А на занятті? Чому вони називаються сусідами? У чисел також є сусіди. Поміркуй і скажи, які сусіди у числа 5? 7? Чому вони так називаються?"

2. „Як можна дістати число 4? 6? 7?"

3. „Назви число, менше від 9. А тепер - більше. Як зробити число більшим або меншим?"

 Задачі

1. „В акваріумі було 5 рибок. До них підселили ще 3 рибки. Скільки рибок стало в акваріумі?"

2. „У хованки гралися 9 дітей. Спочатку пішли додому 3 дівчинки, потім 2 хлопчики. Скільки дітей лишилося грати в хованки?"  

3. „У два кошики поклали яблука, в один - 5 яблук, у другий - 4. Що треба 1 зробити, в обох кошиках яблук було порівну?"

4.  „Тепер склади задачу сам"                                                                                                  

      До високого рівня можна віднести відповіді, у яких дитина складає для розв'язання задачі „числову формулу": „П'ять плюс три буде вісім. "До  п'яти додати три буде вісім"

До середнього - якщо дитина у способі розв'язання використовує складні відношення в умові задачі: « Було дев'ять дітей, а пішло п'ятеро, значить залишилось четверо дітей».

Низький рівень - коли дитина не може виділити способу розв'язання задачі.

Перевірка розуміння відносності деяких ознак

    1 Дорослий  і дитина сидять один навпроти одного. Дорослий  запитує,  де у дитини права рука, і пропонує гру: „ Я буду показувати і називати те, що праворуч від мене, а потім ти покажеш і розповіси, що у тебе праворуч.  (Так само - ліворуч, спереду, ззаду, вгорі). Праворуч від мене - вікно,  квіти, книжкова полиця, картина. А в тебе?"

   2 „ Якось на лужку до каченяти підійшла коза. „ Ой, яке ти маленьке", - сказала вона. Каченя відбігло від кози, аж чує - у траві жук гуде: „Ого, яке  велике каченя!" Каченя задумалося: велике воно чи маленьке? Допоможи йому відповісти на це запитання".
Виявлення передумов до навчальної діяльності

•1  „Усі тварини, які мають пір'я, дзьоб, крила і дві лапки, називаються птахами. То за якими ознаками можна впізнати птаха? Які бувають птахи? Чому гуска - птах? А качка? А курка?"

•2  Дорослий готує зразок споруди з деталей конструктора або будівельного матеріалу і пропонує дитині зробити таку саму. Тут важливо виявити: вміє вона до виконання завдання проаналізувати зразок чи починає діяти без достатнього орієнтування в ньому; чи контролює правильність виконання завдання, звертаючись у ході побудови до моделі; чи робить висновки після помилкових дій; чи порівнює наприкінці свою споруду зі зразком.                                            Завдання в зошиті

„Напиши такі самі палички і рисочки, доки я не скажу: „Досить",   „Продовжуй малювати у рядку такі хвилі і ось такі».

Важливим показником є поведінка дошкільника під час виконання завдання і його ставлення до роботи - це встановлюється шляхом цілеспрямованих спостережень, у ході яких фіксуються: 

• загальний стан під час виконання завдання: дитина спокійна, зібрана; невпевнена, несмілива, скута, боязлива;

• ставлення до завдання: зацікавлена, зосереджена, уважна, але напружена, збуджена; неуважна, байдужа, надміру збуджена;

• виконання завдання: виконує негайно; після повторення; після повторення і пояснення;

• уважність під час роботи: дитина завжди уважна; після нагадування; неуважна;

• організованість, наполегливість: закінчує роботу самостійно; періодично потребує додаткового стимулювання; перериває роботу й не закінчує;

• самостійність: виконує роботу цілком самостійно; часом потребує допомоги; потребує постійної допомоги;

• поведінка під час ігор з однолітками: легко контактує з дітьми, вміє організувати гру й підкорятися іншому організатору; досить легко входить у контакт, але вміє лише підкорятися; несмілива, боязлива, нелегко входить у контакт, здебільшого грається сама.